Как мало нужно человеку,
лишь - взаиномонимание!
Нет, нет! Не лесть,
а ,лишь, тепло души!
Как модно стало стало
называться другом,
того, кого не любишь
в глубине души!
Друзья, друзья....
Открыто сердце людям!
Все меньше боль,
когда ,вдруг, предают.
И только мудрость,
только Божья Мудрость,
Мой самый верный,
самый лучший друг!
Я знаю, я не идеальна,
И, если, совершу проступок,вдруг,
Я буду рада, если остановит
Меня от глупости , мой друг.
Его слова, я знаю, не обидят.
Не в бровь, а в глаз он говорит,любя меня!
Друзья от Бога -обличают, а не судят,
Чтоб спасена была я от греха !
Тамара Белевцова,
Харьков, Украина
Живу и работаю в г.Харьков,Украина.
Господь коснулся меня в 1989г. и вся жизнь моя изменилась.
Говорят,когда Господь касается человека, человек "рождается заново". Сейчас я понимаю, то это, действительно, так.
С 2000г. стала слышать стихи. Не сочинять, а слышать.
Через Дух Святой, Бог учил меня молитве.Я не знала Библии и потом долго искала цитаты,которые были в стихах.Эти стихи были нетолько ответом для меня, но и информацией людям.
Когда человека касается Господь,забыть это ощущение невозможно! e-mail автора:9aramat@mail.ru
Прочитано 8927 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
